Все починалося непросто і нелегко. Вісімнадцять років тому, коли фермерство в районі тільки зароджувалося, Віктор Якович Ткаченко одним з перших взявся господарювати по-новому. Орного клину мав всього 13 гектарів. Хоча на той час це було немало. Техніки для обробітку просапних не вистачало, найнята ручна праця накладалася собівартістю на вирощену продукцію. На продовольчому ринку відчувався дефіцит овочів - за їх вирощування і взялася родина фермера.

Рік за рік і жителі району звикли до того, що якщо, скажімо, не вродить капуста на городі, Ткаченки обов’язково продаватимуть на ринку, цим і вирішиться проблема. З’явилися на прилавку й інші овочі - галузь стала прибутковою. Сини Віктора Яковича Дмитро та Сергій, закінчивши вузи, повернулися додому вченими агрономами і стали вже для батька не тільки помічниками, а й партнерами. Треба було розширювати посівні площі не лише через необхідність дотримання сівозмін, а й для одержання більшого доходу. Гроші були потрібні скрізь: щоб купити насіння, добрива, техніку, сплатити податки, видавати зарплату найнятим робітникам і таке інше. Брали кредити, але погашали їх достроково, заслуживши довіру й повагу у банкірів. Частину землі виділила їм міська рада із свого запасу. Без сумніву віддали в користування Ткаченкам свої пайові наділи окремі жителі Андрушівки, Антополя, Котівки. Таким чином СФГ «Ткаченки» сьогодні вже має у своєму користуванні 790 гектарів землі. З Віктором Яковичем ми зустрілися на центральній садибі господарства, де все, як у доброго хазяїна: і зерноочисний комплекс, і сучасне картоплесховище, збудоване за останнім словом техніки, ємкістю в півтори тисячі тонн, і новенький картоплезбиральний комбайн імпортного виробництва. На іншій базі ми застали механізаторів за ремонтом тракторів, яких у господарстві 8. Є 4 автомобілі, зернові комбайни. Видно, що причіпний інвентар не новий, але доглянутий, відремонтований, виставлений на зимівлю. Взагалі робоча техніка зберігається під навісами, є утеплений гараж - майстерня. До слова сказати, колектив підібрався дружний, завзятий. Коли я попросила назвати кращих, Віктор Якович сказав: - Не можемо виділяти. Якщо відзначати, то всіх. Колектив стабільний. Хлопці працюють з душею, плинності кадрів немає - приходять і залишаються. Хіба що назву найстаршого між ними - Віктора Яблонського, братів Василя та Михайла Захарків і всіх, хто працює поряд з ними (всього у господарстві трудиться понад 30 чоловік). Я зрозуміла, що це стосувалося і тих 14 механізаторів, які працюють у господарстві, щомісяця одержують зарплату, до послуг яких є душова, дві лазні, кімната для прийому їжі. Це вони у полі з ранньої весни і до пізньої осені, аж поки не підготують площі під наступний урожай. А про нинішній розповів мені агроном господарства Віктор Зінкевич: - Цього року в нас вийшло на круг по 40 центнерів зернових, картоплі - до 300 центнерів. Непогано вродив ріпак. Під наступний урожай закупили необхідну кількість мінеральних добрив. На базі СФГ є що побачити, є чому здивуватися. Господар підвів мене до облаштованого пташиного вольєра. В ньому - 24 бокси для різних порід курей, поряд з якими мешкають цесарки, павлини, фазани. У окремому приміщенні - понад сто перепелів. Їх та іншу птицю виводять господарі у власному інкубаторі. До мирного перегукування пернатих доєднується зловіщий свист пари соколів. Хижі птахи живуть у неволі змалку, але їм тут комфортно і ситно, вони швидше для екзотики, ніж для охорони. - Птахівництво - це вже захоплення? - запитую у Віктора Яковича, закінчуючи подорож по вольєру з пернатими. - В якійсь мірі так, - погоджується мій співрозмовник. - Тільки ви не бачили ще одних наших мешканців. Аж ось і вони - вівці породи Романівська, їх поки що невелика отара. Тварини доглянуті, великовагові, є молодняк. - Продаєте? - запитую у господаря. - Ні, для своїх потреб, в господарстві все знадобиться. На обжинки цього року вже своїми шашликами пригощалися. З ранньої весни маємо овочі з власної теплиці. - Все починалося нелегко, - кажу Ткаченку-старшому, зараз уже працюється стабільно, можна, як мовиться, й дух перевести - Землеробу легко не буває, але праця його вдячна. Бо в якій формі власності не працює, він годувальник. А це почесно і відповідально. Мудрі і прості слова Віктора Яковича - оцінка роботи фермерської династії Ткаченків, які дорожать честю свого господарства, шанують людей, що працюють у них і роблять плодючою рідну андрушівську землю.
Лідія Наконечна.