Та про колишнього другого, а потім першого секретаря Андрушівського райкому партії Петра Платоновича Михайленка в жителів району, його колишніх колег, підлеглих, звичайних рядових трудівників, які допомагали йому втілювати в життя досить сміливі починання і задуми, склалися найкращі враження, бо окрім того, що він чоловік високого освітнього рівня, мудрий, ініціативний, далекоглядний керівник ще й щира, порядна, доброї душі людина. І хоч народився він не в нашому району, а в селі Скраглівка Бердичівського, за роки роботи на Андрушівщині стільки зробив для неї, стільки вклав розуму, умінь, енергії і душевних сил, що ця земля не може бути для нього чужою і тепер, коли Петро Платонович перебуває на заслуженому відпочинку. В Андрушівку він часто приїздить, тісно співпрацює з нашою районною газетою, де друкує спогади про незабутні роки, тут в нього залишилося багато справжніх друзів, колишніх колег. П. П. Михайленку знадобився в роботі той освітній багаж, який він здобув в інституті народного господарства, Центральній комсомольській школі, Вищій партійній школі та Вищій школі управління. За освітою та досвідом роботи він економіст-політолог, правознавець, кандидат наук. Петро Платонович працював в комсомольських, партійних, господарських і державних виконавчих органах нашої області. Завдяки неабиякому працелюбству, цілеспрямованості він зумів від сільського хлопчини, котрий виріс у звичайній селянській родині, піднятися до посади першого секретаря райкому партії, начальника обласного управління статистики. Ні на якій посаді ніхто не міг дорікнути йому тим, що він в корисливих цілях використовує своє службове становище, або ж в кар’єризмі чи зарозумілості. Завжди залишав про себе добре враження, умів знаходити спільну мову з людьми. Будучи першим секретарем Андрушівського райкому партії, П. П. Михайленко не був кабінетним працівником. Для нього надто важливим було живе спілкування з людьми, а тому постійно бував на підприємствах, фермах, тракторних бригадах, у доступній формі розповідав трудівникам про переваги впровадження нових методів господарювання. Люди вірили йому, охоче йшли за партійним вожаком, бо викликав у них довір’я своєю простотою, щирістю, розумінням проблем і вмінням їх вирішувати. З його ініціативи було багато зроблено в районі в плані спеціалізації і концентрації виробництва: споруджені свинокомплекс у Волосові і перша черга Городківського, Зарубинецька птахофабрика, комплекс для утримання овець в Городищах, для вирощування нетелів - в Яроповичах. В районі тоді принципово вирішувалося кадрове питання. Петро Платонович на керівні посади підбирав людей знаючих, працьовитих і відповідальних. Це допомагало успішно вирішувати господарські завдання. На рахунку П. П. Михайленка багато гарних справ. І те, що із селища міського типу Андрушівка стала містом, - теж його заслуга. Це сприяло розвитку економічної та соціальної інфраструктур райцентру. Про свій багатий життєвий і трудовий досвід, про людей, з якими йшов пліч-о-пліч життєвими дорогами, Петро Платонович цікаво розповідає в написаних ним книгах: «Життя моє - історії краплинка», «Моя рідна Скраглівка», «Я люблю тебе, життя». Днями П. П. Михайленко подолав 75-річний рубіж. Але старість - то не для нього. Він залишається молодим душею, енергійним. Його добра і світла посмішка, лагідний погляд завжди зігрівають тих, хто з ним працював і спілкується. Андрушівчани добре пам’ятають Вас, шановний Петро Платонович, вдячні за все, що Ви зробили для району, і зичать Вам і родині здоров’я, щастя і добра.

Раїса Ковтун
м. Андрушівка