Іду я рідними Малими Мошківцями і сум огортає серце - скрізь тихо і безлюдно. Лише птаство, радіючи весні, виспівує на всі лади, та чути, як мукне корова чи загорланить півень десь на третьому кутку. Подібну картину зустрічали ми і в поезії Тараса Шевченка. Дивуюся його пророчим словам, бо й справді, скрізь в нашому селі чорні руїни, залишені напризволяще хати й подвір’я, а від колгоспної садиби залишився тільки гіркий спомин. Далі видніються горби - це все, що залишилося від зруйнованої школи...

 

 

В центрі села залишилися лише садки та парк із тополь. Їх у свій час посадив разом з учнями на місці пустиря новоприбулий директор школи Василь Григорович Гребенюк (фото), який виступив ініціатором озеленення населеного пункту. Земля там була не надто родюча, тому діти поливали кожне деревце, доглядали також пам’ятник воїнам, котрі полягли, визволяючи наше село. При новому директору ожила, невпізнанною стала школа. Її оточував квітучий сад, як вишиті рушники, були в квітах алеї. З яким завзяттям трудився Василь Григорович разом із школярами, поєднуючи красиве і корисне. Він, як Сухомлинський, працюючи в школі, віддавав серце дітям, так умів завоювати довір’я дітей, що вони залюбки підтримували всі його починання. А які були пришкільні ділянки! Овочі, вирощені учнями, красувалися аж на виставці в Москві. Школа пишалася нагородами, раділи й діти. А потім Василю Григоровичу довірили місцеве господарство. Сумували за ним і педколектив, і дітвора. Скільки зусиль, праці, недоспаних ночей доклав В. Г. Гребенюк, аби вивести колгосп на одне з перших місць в районі. Він користувався й досі користується незаперечним авторитетом у сельчан, бо щедрість і доброта є супутниками його життя. Цей чоловік завжди щиро і ненав’язливо приходить на допомогу тим, хто сам не може справитися зі своїми проблемами. Заслуга Василя Григоровича і в тому, що в селі споруджений пам’ятник односельцям, які не повернулися з війни, проведено природний газ. Звісно, що роки плідної праці на благо людей не пройшли безслідно - почало здавати здоров’я. Тому він змушений був піти на заслужений відпочинок. Але і вдома займається господарством, бо не звик сидіти, склавши руки. Та й як в селі без корови, поросяти, іншої живності. І для себе потрібно, і дітям на гостинець. Так склалась доля, що декілька років тому він втратив найдорожчого помічника, друга - кохану дружину, яка завжди скрашувала його життя, дарувала тепло його серцю. Удвох з нею вони виростили і провели у світ три сини, яким дали вищу освіту. Шкода лишень, що живуть вони далеко від батька. Хоча даються взнаки хвороби, біль і все пережите стискає серце, але Василь Григорович не здається. Він продовжує сіяти розумне і добре, бути на виду в людей, в гущі громадського життя села. Його можна побачити і на зборах села, і в районній раді, і в сільській. З його ініціативи створено первинну ветеранську організацію села. Його шанують за те, що поважає людей, таких же трударів, як і сам. Тих, хто відходить у вічність, завжди проведе в останню путь, скаже добре слово про людину. Для всіх це так важливо. Чимало людей прибуло в село в різний час, є серед них такі, що й досі для всіх залишаються чужими, бо мало дбають про нього і тих, хто живе з ними поруч. А Василю Григоровичу Гребенюку ми щиро вдячні за все, що зробив і робить він для села і його людей.

Леся Копаниця.

с. Малі Мошківці.