Живе в нашому місті всіма шанована людина - ветеран Великої Вітчизняної війни, Почесний громадянин Андрушівки, вчитель за покликанням Никипорець Кузьма Мусійович.

Вперше я познайомився з ним, коли заочно вчився в інституті й не міг самостійно виконати контрольну роботу. До цього часу вдячний Кузьмі Мусійовичу, який пояснив мені, як правильно виконати завдання. А потім ми часто зустрічалися як добрі знайомі, спілкувалися. Пам’ятаю, як він розповідав, що бути вчителем - дуже складно, бо не всі діти хотять вчитися. - А Ви зробіть так, як мій учитель Г. С. Мовчан, - сказав я і розповів історію, що сталася зі мною, як був учнем. Викликав мене до дошки Григорій Семенович, поставив одне запитання - я не відповів, поставив друге, третє - я не знав, бо просто не вивчив домашнього завдання. Тоді учитель дав мені в руки ручку і сказав: "Постав у журналі навпроти свого прізвища оцінку, яку ти заслужив”. Я був сам не свій, глянув на клас - учні показували на пальцях, мовляв, став «5». Я так і зробив. На перерві запитав дівчат, що сиділи на передній парті, чи закреслив вчитель ту оцінку. Ні, вона стояла в журналі цілу чверть. Я ж кожен день вчив урок, піднімав руку, а Григорій Семенович мене не питав. Зробив він це аж в кінці чверті, я відповів непогано, «п’ятірка» в журналі залишилась. Вислухав мене Кузьма Мусійович, сказав, що спробує такий варіант. Минув час і при наступній зустрічі вчитель розповів, що експеримент не вдався - на оцінку «авансом» учень не знав ні першого, ні другого, ні третього дня… - Не ті тепер діти, - сказав К. М. Никипорець, зіславшись на свій багаторічний педагогічний досвід.

Григорій Берладин.
с. Лісівка.