Вже минуло піввіку, як Паша Іванівна Коваль з дипломом вчителя молодших класів приїхала на роботу в наш район. Отож хоч народилася на Тернопільщині, рідним тепер вважає для себе наш край.

Спочатку працювала в Бровках, Іванкові (туди посилали на роботу її чоловіка). А воно, як кажуть в народі, куди голка, туди й нитка. В останні ж роки перед виходом на заслужений відпочинок вчителювала в Андрушівській середній школі № 2. Паша Іванівна згадує той час з теплою посмішкою, із світлим вогником в очах. - Я була для своїх вихованців насамперед добрим другом, я їх відчувала і розуміла, навчала й жаліла. Маючи вже понад сорок років, я ще грала з дітьми у рухливі ігри на здивування, а іноді й кепкування деяких колег. Але не звертала на це уваги - учні любили мене, слухали уроки, гарно виконували завдання і в нагороду одержували ось такі забавні перерви, про які я вам розповіла. Не хвалюся, - продовжує Паша Іванівна, - але з одного мого випуску стали педагогами 8 колишніх вихованців, з інших - теж по декілька чоловік. Я думаю, що тоді, ще в дитинстві, вони побачили в мені вчителя і в майбутньому стали моїми послідовниками. Колишні учні не забувають свою першу вчительку, кличуть на ювілейні зустрічі випускників. Паша Іванівна дякує, але пояснює, що прийти не може. Коли ж дуже наполягають, то вчителька погоджується з їх допомогою сісти в машину і приїхати на свято. Хай недовго побуде з колишніми своїми вихованцями, все ж часу вистачить, щоб згадати далеке і миле минуле та зігріти дитячою увагою свою одинокість. - Не пориває Паша Іванівна зв’язків з рідною школою, нині гімназією. На ювілей навчального закладу вишила й подарувала гімназії рушник. До речі, рукоділля стало для цієї жінки єдиним заняттям для рук і для душі. Бачили б ви, які узори кладе на полотно Паша Іванівна - в них світло і гармонія кольорів, витонченість узорів, віра в те, що завтрашній день обов’язково настане, додасть сил і натхнення жити й творити. Доля була немилостивою до цієї жінки: вона поховала чоловіка, двох дорослих дітей. Кілька років тому після важкої травми втратила можливість вільно пересуватися. Але сила духу і любов до життя додають оптимізму. Нехай ще довго у вишиванці Вашого життя, Пашо Іванівно, переважають барви надії і добра, а нинішній ювілейний для Вас рік буде радісним.

Лідія Наконечна.
Фото автора.