В 1945 році, вже після Перемоги, поблизу м. Глейвіца я одержав наказ від командира доставити вантаж за адресою. Я доїхав до вказаного місця, поставив авто для розвантажування. В цей час до мене підійшла німецька жінка (видно, прислужниця цього двору) і сказала на ламаній мові, що тут, на фермі, працюють російські дівчата. Ми з товаришем зайшли у хлів і побачили наших полонянок за роботою - вони якраз доїли корів. Ми прилягли на соломі, дочекалися, поки дівчата закінчили роботу. Почали знайомитися. Одна українська дівчина назвалася Олею. Спілкуючись, я вловив у її голосі знайомий місцевий діалект. «Говорить так, наче із Зарубинець», - подумав про себе і запитав, звідки вона родом. - З Житомира, - відповіла Оля. - Я теж, - кажу. - Але Житомир великий. - Я з Андрушівки, - продовжувала дівчина. - Я теж. Оля насторожилася, подумавши, що я жартую. - А які ти села знаєш в Андрушівці? – запитала. - Гальчин, Лясівка, Зарубинці, - відповів я. Дівчина мене зупинила і сказала, що вона із Зарубинець, прізвище її Данилюк. Далі розказала, що до Німеччини її вивезли силоміць, як сотні і тисячі молодих українців. А потім прийшли наші, першими визволителями були танкісти… Німеччина вже капітулювала, але на її фабриках, заводах, полях і фермах ще працювала дармова робоча сила із усіх держав, які на початку війни загарбав Гітлер. Закінчилась війна, додому поверталися і бійці, і остерарбайтери (так невільників почали називати недавно). Я теж демобілізувався, працював на Андрушівському спиртзаводі аж до виходу на пенсію. Як людина віруюча, я завжди відвідував церкву. Якось поїхав до Зарубинецького храму - чи то на пристольний празник, чи так собі. Після служби підійшла до мене жінка і запитала: - Ти що, Гришо, не впізнаєш мене? Це буля Оля - я впізнав її по родимці на обличчі - маленька, худенька, далась взнаки їй німецька каторга, як вона сама мені про це сказала. На жаль, жінка невдовзі по-мерла. Пізніше Оля мені не раз снилася. Я відвідав її могилу, проказав поминальну молитву. Останнім часом чомусь часто думаю про сотні тисяч тих, хто пізнав підневільну працю, пережив жахи війни.

с. Лісівка.